твір

Око, яке бачило те, чого не хотіло бачити.

технічні характеристики

розміри
160 × 120 cm
техніка
експресія/шпатель/власна техніка/двошаровий
основа / матеріал
полотно/плексиглас/акрил/акрилові фломастери/
рік
2025

про твір

Картина зображує гіпнотичне людське око, що виринає з глибокої темряви, оточене виразною структурою фарби, яка нагадує полум’я, розтріскану землю та нерегулярні органічні форми.

Центральним елементом композиції є яскраво забарвлена райдужна оболонка ока, в якій переплітаються відтінки бірюзи, блакиті, зелені, золота та червоного. Її надзвичайна світлість контрастує з майже чорним оточенням, надаючи погляду таємничості та магнетичної сили.

Динамічні, широкі мазки шпателя та багата, майже скульптурна фактура створюють враження безперервного руху. Домінуючі коричневі, охристі, золоті та вогняно-помаранчеві відтінки створюють атмосферу напруги, енергії та внутрішнього неспокою.

Око стає символом свідомості, інтуїції та здатності бачити те, що приховано під поверхнею реальності. Воно є не лише органом зору, а й метафоричним вікном у людські емоції, спогади та таємниці.

Контраст між темрявою та інтенсивним світлом райдужної оболонки може символізувати пошук істини, пробудження та внутрішню трансформацію.

Це твір, що балансує на межі фігуративного живопису та абстракції, в якому реалістична деталь поєднується з нестримною експресією живописної матерії.

У першій версії картини додатково з’являються невеликі символічні фігури та знаки, які вводять мотив сучасного світу, людської поведінки та спостережень за реальністю. Друга версія, позбавлена цих елементів, зосереджує увагу виключно на силі погляду та емоційному впливі кольору й фактури.

Картина — це зворушлива розповідь про насильство, страждання, але також про силу, пробудження та звільнення. Її центральним елементом є людське око — символ свідка травматичних переживань, які неможливо викреслити з пам’яті.

Це око, яке бачило те, чого ніколи не хотіло бачити. Око, яке мовчало від страху, плакало на самоті й запам’ятало більше, ніж людина була здатна висловити словами.

Темрява, що оточує його, глибокі коричневі відтінки, чорний колір та пошматовані, майже палаючі структури символізують біль, страх, хаос та емоційні рани, залишені насильством. Товсті шари фарби, нанесені шпателем, нагадують шрами — сліди переживань, які назавжди залишаються частиною людської історії.

Однак у самому центрі темряви розташована надзвичайно барвиста райдужна оболонка ока. Насичені блакитні, зелені, бірюзові та золоті відтінки стають символом життя, надії та відновленої ідентичності. Це світло, яке насильство не змогло загасити.

Око вже не є виключно символом страждання. Воно стає символом мужності, усвідомлення та рішення вирватися з кола насильства. Воно дивиться прямо, не відводить погляду, більше не хоче приховувати правду.

Дві версії картини можна розцінити як два етапи однієї історії. Перша, збагачена дрібними фігурами та символами, розповідає про світ насильства, його механізми, людей та залишені сліди. Друга, позбавлена цих елементів, зосереджується на самій людині — її переживаннях, відновленні власного голосу та шляху до свободи.

Це не картина виключно про насильство. Це насамперед картина про вихід із нього. Про момент, коли страх починає поступатися місцем сміливості, мовчання перетворюється на голос, а людина відновлює право на власне життя.

«Я бачила те, чого не хотіла бачити. Сьогодні я вже не заплющую очі. Я дивлюся вперед — до свободи».

Marzena Ewiak

художник

Marzena Ewiak

переглянути профіль художника
поскаржитися на твір