Вона танцює під сонцем [...] А десь там помаранчевий клоун плете інтриги, як вкрасти Нобелівську премію у Ольги Токарчук. NO PASSARAN!

Ви бачите одну роботу (триптих), яка дає уявлення про еволюцію творчого процесу художника в напрямку сміливого обмеження засобів вираження на користь наративу та змісту. Tomasz Jakub Sysło Він сам визнає, що після інтенсивного періоду пошуків дійшов до точки, де сумніви поступаються місцем впевненості, хаос — порядку та правилам, експресія — вивіреній концепції, а спонтанність — спогляданню та саморефлексії. Ми б сказали, що художник висловлюється мовою, зрілою в художньому плані, хоча, звісно, вона й досі відкрита для змін. У ньому помітна творча скромність та готовність до нових непростих викликів. Ця помітна зміна паралельно відповідає характерній для творчості художника і досі притаманній їй приголомшливою щирістю та умовною наївністю, що характеризується навмисною відмовою від моделювання або використанням спрощеної лінії та вставленого слова, що доповнює цілісність висловлювання. Водночас художник уже тривалий час наполегливо досліджує тему міжособистісних стосунків та ідеального поєднання не лише на полотні, а й у житті.
У своїй творчості він неодноразово ставить запитання: як серед усіх стосунків, у які ми вступаємо протягом усього життя, вибрати ті справжні? Як стосунки формують нашу ідентичність? Скільки правди є в тому, що ми відчуваємо, і в тому, що бачимо? Що таке істина існування та світу, який нас оточує? З майже дитячою простотою та щирістю він створює серію великоформатних варіацій на тему злиття. Ці постаті, сплетені в ніжних обіймах та інтимному захопленні, попри спрощену форму, з великою силою впливу розповідають про невід’ємне для людини прагнення близькості та кохання.
Або ж згаданий триптих, що зображує захоплену в танцювальному трансі жіночу постать у сукні з маків, що підноситься до сонця, не усвідомлюючи загрози небезпеки, може свідчити про потребу вираження власної тілесності, а також про протистояння добра і зла, світла і темряви.
У творах Томаша Якуба Сисло ми постійно стикаємося з афірмацією життя з усіма його відтінками — від похмурих до сонячних днів. Споглядаючи ці уявні живописні світи, ми не маємо сумнівів, на чий бік стати. Інстинктивно ми прямуємо за сонцем, маками, зеленню стебел рослин. Відчутний весняний подих оптимізму змушує нас дивитися в майбутнє з надією, що після кожної бурі рано чи пізно знову засяє сонце.”
Текст куратора: Барбара Харежа