Рен Вайт, із серії «Світяться скульптури»

«Світяться скульптури» — це цикл робіт, які можна інтерпретувати на кількох рівнях.
На семантичному рівні вони відсилають до контрасту між зростанням, надією та розвитком, що символізуються світлом, та розпадом, в’яненням і смертю, вираженими нерегулярними, ніби розбитими формами та порожніми оболонками.
Світло завжди несло з собою багату, здебільшого позитивну символіку — від релігійного уявлення про вічне світло до повсякденної метафори «світла в кінці тунелю». Натомість тріснуті форми, пошкоджені часом і подіями, нагадують про поразки, невдалі спроби та усвідомлення швидкоплинності. Вони нагадують, що все має свій кінець, що навіть камінь колись розпадеться.
Ці роботи можна також інтерпретувати як контраст між тим, що всередині — ніжним, нематеріальним, невимовним — і тим, що зовні: шорсткою, твердою поверхнею, покликаною захищати це духовне нутро.
Ці матеріальні оболонки не обов’язково є чимось поганим. Вони наче товста шкіра, що захищає те, що ніжне. Вони підтримують структуру, надають форму, стають матеріальною оболонкою для нематеріального світла.
Однак оболонка не є герметичною. Вона має отвори, тріщини та просвіти. З одного боку, це означає, що захист ніколи не є досконалим. Можна зазирнути всередину, приділивши достатньо уваги, помітити те, що приховано, але через ці самі щілини можна також завдати шкоди внутрішньому світу.
З іншого боку, якби захист був повним, він не дозволив би тому, що всередині, проявитися назовні. Не можна було б вийти за межі власного кокона чи налагодити контакт. Недосконалий, фрагментарний, але все ж контакт.
Тому крізь ці тверді оболонки щось просвічує.
Не випадково багато робіт із цієї серії залишаються відкритими зверху. Там світло має вільний шлях, не зустрічає перешкод, щоб злетіти високо. Тільки тут, нижче, на рівні землі, треба захищатися.
Роботи з цього циклу створюються в різних техніках і з різних матеріалів. Іноді це кераміка, іноді ручний папір, іноді пластик. Сам матеріал дещо змінює контекст роботи. Світло, огорнуте напівпрозорим папером, діє інакше, ніж світло, оточене гранітом. Різні ступені захисту, різні можливості розкриття та відкриття назовні.
Різними є також ступені сміливості, рівні оптимізму та віри в те, що все буде добре. Краще, ніж є. Або хоча б терпимо. Різними є рівні зречення, потреби сховатися та замкнутися в собі.
Іноді світло сильне, ніби хоче за будь-яку ціну прорватися назовні й освітлити людям життя. Іншим разом воно ледь тліє всередині, приглушене тягарем навколишніх подій.
Як у житті.
Роботи мають свої імена. Я хотів, щоб, попри подібності, вони не утворювали анонімної маси, натовпу. Надання імені підкреслює їхню індивідуальність, дозволяє ставитися до кожної з них окремо, більш особисто. Це створює можливість налагодити індивідуальні стосунки.
Як із людиною.